Шейман В.М. вважав цю роботу найважливішою і відводив на неї до половини всього навчального часу.

Ця робота мобілізує учня на глибоке розуміння матеріалу, а головне - на використання знань з фізики для розв’язання конкретних якісних та кількісних задач, при виконанні фізичного експерименту, лабораторних робіт тощо. У процесі цієї роботи учень повинен навчитися розпізнавати фізичні закони в житті техніці, побуті, у природі; використовувати ці закони для пояснення тих чи інших явищ, вирішення практичних життєвих завдань.

     У цей період дуже важливо підвищити самостійність кожного учня, повністю виключити формальне переписування завдань з дошки, списування один у одного тощо. На цьому етапі опорний конспект працює лише як довідник вивченого матеріалу, а основна робота ведеться навколо задач та фізичного експерименту.

Елементи технології на цьому етапі:

     1. Розв’язання якісних задач.  
     2. Розв’язання кількісних задач.
     3. Практична робота з фізичними приладами, яка включає:
        - фронтальний експеримент на уроці;
        - лабораторні роботи (фронтальні); 
        - роботи фізичного практикуму;  
        - уроки дослідів;  
       - виконання домашніх експериментів, спостережень, дослідів;   
       - виготовлення саморобних приладів. 
     4. Позакласна робота з фізики: 
       - читання додаткової літератури;   
       - підготовка та виступ з рефератами;  
       - проведення «уроків відкритих думок»;     
       - підготовка та проведення конференцій, вечорів, фізичних турнірів;
       - проведення екскурсій та ін. 

     Описувати всю цю роботу довго і складно, тому ми зупинимося лише на окремих, найцікавіших моментах, які можуть бути використані вчителями фізики у своїй роботі.

ЯК НАВЧИТИ УЧНІВ РОЗВ’ЯЗУВАТИ ЗАДАЧІ

     При засвоєнні учнями курсу фізики розв’язання задач є найважливішим засобом реалізації дидактичних і виховних цілей. Задачі служать інструментом формування фізичних понять, розвитку мислення учнів, їх самостійності. Розв’язання задач виховує наполегливість, працьовитість, допитливість. Задачі є засобом контролю якості та глибини засвоєння предмета.

     Навчання розв’язанню задач є органічною частиною викладання фізики, але, на жаль, вміння учнів розв’язувати задачі в більшості випадків знаходиться на недостатньому, а іноді і на низькому рівні.

     Причин тому багато. Але основною причиною є відсутність оптимальної технології навчання, що базується на досягненнях сучасної педагогічної психології. У більшості методичних рекомендацій дається загальний підхід до фізичних задач та способів їх розв’язання. Але в таких рекомендаціях немає відповіді на питання: як організувати роботу учнів у школі та вдома в процесі розв’язання задач, які прийоми використовувати під час навчання, які задачі, скільки і в якій послідовності треба розв’язувати, щоб з найменшими витратами праці та часу досягти бажаного результату.

      Традиційно вчать так: після вивчення теорії пропонують зразок розв’язання однієї або кількох задач, а потім розв’язують у класі і задають аналогічні вдома. І чим більше задач учні розв’язують за зразком, який надав учитель, тим вважається краще. Однак, як показує практика, цей шлях не дуже плідний. Головна помилка такої технології в тому, що вчитель намагається вчити учнів розв’язувати задачу цілком, відразу всю, потім - наступну і т. д. При такому підході сильні та деякі середні учні іноді навчаються розв’язанню задач.

     Але більшість слабких і багато середніх учнів цього зробити не можуть, тому що в кожному завданні багато різних операцій, і, не опанувавши навичок їх виконання, часто помиляються, не виходячи на правильний результат, втрачають інтерес до процесу розв’язання задач взагалі.

       Ці питання технології кожен вчитель, зрештою, вирішує відповідно до власного досвіду та інтуїції.

    Для навчання учнів розв'язанню задач В. М. Шейман та колишній учитель фізики ЗОШ № 12 м. Донецька А. М. Хаїт розробили технологію поелементного розв'язання задач. У задачах за певною темою виділяються окремі елементи, знання яких необхідне для розв’язання задач. Для опрацювання цих елементів складені спеціальні вправи, що дозволяють у різних дидактичних ситуаціях відпрацювати дії, які будуть необхідні під час розв’язання задач.

     Розглянемо деякі елементи технології навчання учнів розв'язанню задач, які, можливо, будуть корисні вчителям.

КОЛЕКТИВНЕ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

     Дуже добре сприяють засвоєнню та розумінню фізики якісні завдання. При розв’язанні якісних задач виробляється бачення фізичних законів та вміння застосовувати їх на практиці. Найчастіше в школах люблять і вміють вирішувати ці завдання лише окремі учні, які добре розбираються у фізиці.

        В. М. Шейман організовував роботу таким чином, щоб після постановки питання та обмірковування учні відповідали один одному, обговорювали у парі чи групі з 4-6 осіб. В цьому випадку учні не соромляться висловлювати і неправильні судження, сперечатися, відстоювати свої думки. Різко підвищується активність дітей. Для кожної задачі пара чи група приймає одне колективне рішення. Потім під керівництвом вчителя окремі учні висловлюють думки з кожній задачі від імені своєї групи. Питання обговорюється та встановлюється істина. При правильному рішенні за кожне завдання учні одержують один бал. В результаті кожна група виставляє собі оцінку.

     Потім розбирається наступна задача, і знову йде колективне обговорення, розв’язання та оцінювання. Так зазвичай розв’язується п'ять задач. Бали підсумовуються. Іноді вчитель дозволяє взяти півбала, якщо завдання вирішено правильно, але недостатньо чітко пояснено. Якщо завдання складні, і вчитель бачить, що багато учнів майже не набрали балів, він дає 1-2 додаткові задачі.

        Діти люблять таку роботу. Вчитель має розуміти, що головне в ній не оцінка, а активна участь усіх учнів у обговоренні, розв’язанні задач. Навіть якщо учень не розв’язав задачу, але висунув якесь припущення, він думав, висловлював гіпотезу.

      Така робота повинна оцінюватися хорошими оцінками або взагалі не оцінюватися. Цього вчитель може досягти, включаючи, поряд із складними і такі задачі, з якими учні обов'язково впораються та отримають непогані оцінки.

    Практика показує, що в колективне розв’язання задач охоче включаються навіть ті учні, які через слабкі математичні здібності відчувають труднощі при розв’язанні кількісних задач.

      Подальше розв’язання задач проводиться так: вчитель спільно з учнями у хоровій розмові вирішує та записує кілька задач на дошці. Він ставить учням низку стислих цілеспрямованих питань, і кожна відповідь — це частина запису задачі. Записи на дошці робить сам учитель, а учні у зошитах нічого не пишуть. Після розв’язання кількох завдач записи на дошці закриваються шторкою, а учні вже самостійно розв’язують ці задачі.

     Вчитель ходить по класу, контролює їх роботу. При необхідності, особливо для слабких, учнів, записи відкриваються, завдання повторно пояснюється, але відтворюється лише самостійно самим учнем. Надалі ніколи не використовується форма роботи, при якій один учень розв’язує задачу на дошці, а решта всіх списують, часто не розуміючи її. Таким чином, кожну задачу кожен учень розв’язує сам. До кінця теми до контрольної роботи більшість учнів уміє розв’язувати стандартні задачі. Залежно від своїх здібностей, ступеня засвоєння матеріалу подальша робота проводиться диференційовано.

Особливий інтерес викликає вирішення практичних завдань, задач-дослідів. Наприклад: «Що буде, якщо в сполучені посудини, в одне коліно, долити масло? Як виглядатимуть рівні в різних колінах?» Учні з нетерпінням чекають на відповідь на питання, яке вони розібрали. Після показу досліду — захоплення тих, хто дав правильне рішення, і досада тих, хто неправильно відповів. Ця робота не залишає байдужим жодного учня в класі, викликає емоційне піднесення та інтерес до фізики навіть у найслабших учнів. Підвищений інтерес викликає розв’язання якісних завдань, яке проводиться як змагання між навчальними групами. І тут умови всіх задач необхідно повідомляти відразу.

      Розв’язуючи задачі групою, учні повинні до кінця роботи подати загальне рішення письмово. Пізніше його перевірить учитель та виставить оцінку.

     При вивченні нової теми учні продовжують розв’язувати задачі попередньої теми, але за двома варіантами складності, наприклад: зі збіників задач Гольдфарба або Балаша, зі збірників  задач Демковича або Гладкової.

Відповідно до блокового планування, повторення проводиться в 10-11 класах 3-4 рази, і щоразу розв’язуються задачі даного типу. До кінця 11 класу всі учні вільно розв’язують стандартні задачі, а ряд учнів, які опрацювали, наприклад, задачі журналу «Квант», добре розбираються у складних нестандартних завданнях. Організується індивідуальне та колективне розв’язання задач. Замість дидактичних карток В. М. Шейман використовував набори задачників, яких у кабінеті накопичено близько 20 (всіх різних авторів по 40 штук).

      Щоб полегшити планування задач на весь курс, В М Шейман використовував прийом, який називається «піраміда задач». Всі завдання, які передбачається розв’язати з учнями за два роки, вишиковуються в піраміду, в основі якої завдання прості і легкі, потім складні і дуже складні і в самій вершині - важкі і дуже важкі.

 Відео до статті (архів):