Постійно аналізуючи процес викладання фізики, Шейман В.М. прийшов до триступеневого планування всього навчального матеріалу.

     Постійно аналізуючи процес викладання фізики, Шейман В.М. прийшов до триступеневого планування всього навчального матеріалу.

     Спершу планується весь курс. Потім - окремі теми. І тільки після цього складаються поурочні плани.

     Весь курс фізики розбивається на блоки. У кожному блоці час, який відведений програмою, розподіляється на вивчення нового матеріалу, вивчення і розв’язання задач, уроки дослідів і лабораторних робіт, повторення матеріалу з інших блоків, підсумковий контроль знань у вигляді тематичного оцінювання.

    Така форма планування дозволяє організувати повторення практично кожного блоку 3-4 рази і при цьому різними формами роботи, спланувати всю сукупність задач, позакласну роботу та виготовлення саморобних приладів, зв’язати воєдино всі практичні та лабораторні роботи, побачити загальний розподіл навчального часу.

     На основі блочного планування та календарного планування складається поурочний план. До нього входять форми роботи на уроці і час, що відводиться на них, форми контролю знань на уроці, підбір задач до уроку, домашнє завдання.

     Коли всі уроки сплановано таким чином, підбивається загальний підсумок. З'ясовується час, який буде витрачено на пояснення нового матеріалу, перевірку знань, розучування теорії та розв’язання задач, загальна кількість форм перевірки по всій темі та якими способами проводиться (самопровірка, взаємоперевірка, перевірка вчителем) та відповідно загальна кількість оцінок за тему.

     При цьому вчитель повинен дотримуватись таких рекомендацій:

• на опрацювання теоретичного матеріалу та розв’язання задач повинно йти не менше 50 відсотків навчального часу,

• кількість оцінок повинно приблизно дорівнювати кількості уроків з темі.

• учень має бути оціненим на кожному уроці.

     Вчитель повинен пам'ятати, що основне для нього – отримувати своєчасну інформацію про результативність навчання та знаходити шляхи її покращення. Саме таке вдосконалення навчальної роботи передбачає і включає поняття моніторингу.

     В.М.Шейман практично застосовував моніторинг задовго до того, як він став впроваджуватися офіційно в педагогічну роботу.

   У тематичне планування входить складання тематичного оцінювання та загальна таблиця домашніх завдань з усієї теми. При цьому обов'язково враховується необхідність різноманітних форм діяльності на уроці (не менше трьох, не більше п'яти), зміна форм перевірки знань від уроку до уроку.

     В. М. Шейман використовував такі види діяльності вчителя та учня на уроці: відповіді на питання учнів, третє повторення навчального конспекту, перевірка розв’язання домашніх задач, хорове промовляння основного матеріалу, фронтальне опитування без оцінок, «колгоспне» розв’язання задач, фронтальний експеримент, перевірка опорних конспектів попереднього класу, історичний екскурс, спор-диспут, диктант, макродиктант, взаємоопитування, що проводяться учнями, створення проблемної ситуації, парадоксальна задача та низка інших. 

     Опорний конспект являє собою лист з малюнками, окремими словами, формулами. У них закодовано певну інформацію.

     Конспект з фізики для 7-8 класів містить 300-350 знаків, для 9-11 класів – 450-500 знаків. Під знаком мається на увазі буква чи рисочка у малюнку. Конспект складається до одного уроку. Іноді він містить матеріал 2-3 параграфів. Він включає закінчену інформацію, розташовану в строгій логічній послідовності. Кожен значок, слово, малюнок підбирається так, щоб він дозволяв яскраво представити інформацію.

      Зразок конспекту (10 клас, рівень стандарту переглянути)

     Конспект одночасно є для учнів планом при усній відповіді. Він дозволяє учням викладати матеріал грамотно, послідовно та цікаво.

     Основні вимоги до конспекту:

• конспект повивен складатися із окремих, логічно пов'язаних між собою блоків;
• блоки повинні відокремлюватися один від одного кольором та формою;
• конспект має бути лаконічним;
• логічний зв'язок повинен простежуватися у кожному блоці та між окремими блоками;
• щоб конспект легше читався та запам'ятовувався, він має бути рельєфним. Зручно використовувати різні шрифти, чергувати надрукований текст з рукописним. Конспект має бути простим, зрозумілим, зрозумілий кожному, навіть найслабшому учню;
• бажано, щоб конспекти відрізнялися за формою, щоб у них робився акцент на смислові елементи. Цьому служить колір, за допомогою якого відокремлюється один блок від іншого, виділяється найбільш важливий матеріал, робляться ті чи інші акценти;
• дуже добре, якщо вдається виділити ядро матеріалу, логічно показати на конспекті його зв'язок з усім матеріалом, що вивчається;
• не повинно бути надто багато кодування, інакше конспект буде незрозумілий без спеціальних пояснень.

     Після невеликої практики складання конспекту стає доступним досвідченому вчителю.

     Вміння учня за цими символами, малюнками, словами конспекту побудувати грамотну розповідь - свідчить про розуміння вивченого матеріалу.

Опорний конспект дозволяє учневі:

     - глибше розібратися в матеріалі, що вивчається, виокремити питання, пов'язані з певними положеннями конспекту, за допомогою вчителя знайти на них відповіді;
     - легше запам'ятати матеріал, що вивчається;
     - грамотно, точно викласти матеріал при відповіді;
     - приводити до системи отримані знання, особливо при повторенні.

Опорний конспект допомагає вчителю:

     - наочно представити весь матеріал, що вивчається, учням класу;
     - сконцентрувати увагу на окремих, найважчих місцях матеріалу, що вивчається;
     - багаторазово повторити матеріал, що вивчається;
     - швидко, без великих тимчасових та енергійних витрат перевірити, як учень зрозумів та запам'ятав урок;
     - залучити до контролю знань батьків. Навіть не знаючи і не розуміючи, що вчить їх дитина, вони, перевіривши написаний вдома опорний конспект, можуть побачити, чи готова дитина до уроку чи ні, особливо якщо учень розповість їм матеріал за конспектом.

     Ідея опорного конспекту та його використання є загальновизнаною. І тому багато вчителів хотіли б не лише використовувати готові опорні конспекти, а й складати самостійно свої.

      Ось деякі рекомендації для складання опорного конспекту:

1. Ознайомитись із матеріалом теми. Виділіть головне у матеріалі. Вирішіть, що учневі потрібно запам'ятати і що слід внести до конспекту.
2. Знайтіть в матеріалі внутрішні логічні зв'язки.
3. Роздідіть матеріал на кілька (3, 4, 5) блоків. Продумати зв'язок між ними. Виберіть матеріал для кожного блоку.
4. Знайдіть внутрішній логічний зв'язок всередині блоку
5. Читаючи матеріал цього блоку в підручнику, спробуйте його стиснути. Виділіть ключові слова. Підберіть опорні сигнали для зображення тих чи інших понять та тексту.
6. Розташуйте підібрані сигнали у логічній послідовності.
7. Складіть окремі блоки та весь конспект на чернетці та залиште його до наступного дня.
8. Поверніться до конспекту на наступний день. Вам захочеться щось переробити, перекомпонувати, змінити окремі частини конспекту.
9. Після цього підберіть колірне оформлення.
10. Зробивши остаточний варіант, дайте його учням. Подивіться, як конспект буде засвоюватися учнями, зверніть увагу на те, що учні у конспекті не зрозуміють.

     Зазвичай, робота над конспектом триває роками. Навіть учитель, який багато років пропрацював з ними, щороку щось змінює, вносить нове, від чогось відмовляється. Складання конспекту — цікава творча робота, що допомагає вчителю глибше зрозуміти матеріал. Але необхідно пам'ятати, що опорний конспект - це один із засобів навчання, який добре працює тільки на початковому етапі вивчення матеріалу, і не варто занадто захоплюватися ним.

Отримавши опорний конспект, учень повинен працювати вдома у наступній послідовності:

     - поклавши перед собою конспект, учень відновлює по пам’яті розповідь вчителя, відразу ж відзначаючи при цьому, чого не запам'ятав, що не зрозумів. На це він повинен звернути особливу увагу під час наступної роботи;

     - потім читає підручник, іноді заглядаючи до конспекту. Оскільки конспект складено переважно за підручником, то під час читання параграфа, учень одночасно «розшифровує» конспект, приділяє увагу на окремі, найважчи і незрозумілі місця. Якщо щось залишиться нез'ясованим, слід записати питання, щоби проконсультуватися з вчителем. Потім учень повинен кольоровими олівцями чи фломастерами виділити окремі смислові блоки конспекту та розфарбувати їх.

      Спочатку вчитель вчить учнів, як розфарбовувати конспект, показує розфарбовані конспекти.

      Основні вимоги до кольору такі:

1. Зазвичай конспект складається з кількох блоків. Учень повинен побачити кожен блок і відокремити один від одного кольором. Кольором виділяються окремі, найважливіші місця у конспекті.

2. Кольоровими олівцями з урахуванням значимості та смислового навантаження розфарбовуються малюнки.

3. Не слід допускати яскравих фарб, кольорів. Це порушує смислові акценти. Розмальовка має бути блідою і не надто «кидаться» в очі, не відволікати від змісту та змісту конспекту.

     По тому, як учень оформлює у кольорі конспект, учитель може судити, чи розібрався він у матеріалі, чи зумів виділити головне, відокремити одну частину від іншої тощо.

     Після того, як учень розфарбував конспект, він вчить його на згадку. Якщо учень розібрався у матеріалі, то вивчити конспект йому не становить великої складності. На це витрачається лише кілька хвилин. Учню набагато легше вивчити конспект, ніж текст підручника. Намагаючись запам'ятати матеріал усього параграфа, учень найчастіше втрачає основний зміст. А запам'ятовуючи конспект, виділяючи головне, відокремлюючи один блок від іншого, він набагато глибше й осмислено запам'ятовує зміст підручника.

     На початку роботи за новою методикою учні витрачають на підготовку уроків трохи більше часу, ніж зазвичай. Але незабаром, якщо учень уважно слухав вчителя під час уроку, розібрався у матеріалі, він значно швидше читає підручник, а процес роботи над конспектом зводиться до мінімуму.

     Після завершення вивчення теоретичного матеріалу, учень виконує решту завдань: розв’язує кількісні та якісні задачі, робить необхідні домашні експерименти, читає рекомендовану вчителем додаткову літературу тощо.

     Подальшу роботу з навчальним матеріалом вчитель розбиває на два етапи:

     - оперативний контроль засвоєння знань;

     - детальне, глибоке засвоєння матеріалу. 

     З перших уроків В.М. Шейман вирішував питання організації взаємодопомоги, взаємоконтролю та спільної роботи на уроці. При контролі знань, розв’язанні якісних або кількісних задач, під час виконання лабораторних робіт, робіт фізичного практикуму та інших етапах уроку широко використовувалася групова чи парна організація роботи учнів. Виконуючи подібного роду роботу, учні повинні розмовляти, консультуватися один з одним. Найкраще, якщо групи та пари не випадкові, а складені за добровільним вибором.

     Тому, щоб організувати таку роботу, на початку року кожен учень повинен вибрати собі товариша, з яким йому буде цікаво вивчати фізику, і сісти з ним за одну парту. Якщо протягом року з якихось причин пари руйнуються, то можна змінити їхній склад, але краще це робити якомога рідше.

      Крім цього, потрібно розділити клас на групи по 4 учня. Потім необхідно вибрати старшого у групі – КЕПА (капітана) та посадити групу за дві сусідні парти.

 У групі проводиться контроль за виконанням домашнього завдання. Під керівництвом «кепа» учні розв’язують задачі, виконують лабораторні роботи та інші завдання вчителя.

     При взаємоопитуванні "кеп" стежить за правильністю виставлення оцінок один одному. Він задає тон всій роботі в групі. Важливо, щоб «кепом» діти обрали не тільки учня, який добре робритається в фізиці, а й хорошого, авторитетного товариша, який вміє повести за собою групу.

     Спочатку учні помиляються, завищують або занижують оцінки один одному, але поступово, усвідомлюючи значення та необхідність цієї роботи, не лише навчаються, як оцінювати один одного, а й допомагають знайти помилки в знаннях та усувати їх.

     Одночасно вибирається старший учень у класі, який краще за інших розбирається в фізиці і користується авторитетом серед дітей. Його учні називають "шефом". Він координує роботу «кепів», за завданням вчителя стежить за підготовкою класу до уроку, залучає чергових та інших учнів до підготовки приладів для уроку, організовує консультації для слабких учнів або занять учнями.

     Знаючи, що перевірка знань кожного учня на кожному уроці є неминуча, учні не хвилюються, йдучи на урок. Щоденний та різноманітний контроль знань дуже швидко привчає їх щодня готуватися до уроку. Одиниці учнів, які спочатку «випадають» з цього процесу, відчувають себе дуже некомфортно в середовищі, де більшість знає, пише, відповідає.

     Учні у групі добре дружать, активно допомагають один одному і у навчальній роботі, і позашкільному житті. Валентин Михайлович рекомендував класним керівникам підтримувати групи та при організації позакласних заходів, під час турпоходів тощо.

     У фізкабінеті завжди багато підготовчої роботи (помити дошку, зібрати та роздати зошити «учень-вчитель», зошити з домашніми роботами, допомогти лаборанту при підготовці до уроку). Тому потрібні чергові.

     Робота чергових організована так: один місяць у кабінеті чергує група із 4-х учнів, за чергуванням стежить відповідальний учень. З нього вчитель запитує всі помилки групи. Чергова група сидить біля столу вчителя. Завжди видно, хто чергує. Це допомагає чіткіше організувати всю роботу у класі на уроці.